Останні кілька місяців катастрофічно бракує часу на художню літературу, але читання під час мандрівок ніхто не відміняв:) Тому Олена Печорна та її «Грішниця» склали мені компанію під час довгого дванадцятигодинного переїзду з Ейндховена в Копенгаген.
Ну що я можу сказати? Склалося враження, що авторка є послідовницею Люко Дашвар з дещо іншим «почерком». Ще одна історія про меганещасну жінку. Алкоголізм, бідність, вбивство, сирітсво, ненависть, проституція, наркоманія, зґвалтування, СНІД, аборти, рак... Одним словом, книжка не дуже весела, проте домогосподарці може цілком замінити тижневу дозу Магнолії-ТВ чи серіалів про нещасність жіноцтва. Ну і, звісно, все закінчується хеппі-ендом. Правда без білого коня і маршу Мендельсона, а доволі життєво. Варто подякувати п.Олені, що хоч тут не переборщила.
Загалом «почерк» авторки мені імпонує і я навіть в певний момент розчулилась і пустила кілька сльозинок. Враховуючи, що це перший роман Олени Печорної, я б все-таки поставила книжці 3+ і побажала авторці творчих успіхів у майбутньому.
Ну а поки українська дамська проза розвивається час повертатися до класики. Безмежно скучила за Літературою! Пора читати «Улісс» Джеймса Джойса...
Немає коментарів:
Дописати коментар